Справжнє мистецтво відчуваєш з першого дотику. Воно не має статі, часу, релігії, смаку, кольору, страху… Воно не має нічого зайвого, чисте й прекрасне, кришталеве. Чисте, бо сама душа кладе його на нотний зошит, папір, мольберт, на тіло. Ти відчуваєш його легкість, опановуєш дихання перед тим, як сприймати ще раз і ще раз. Справжнє мистецтво — це вранішня зоря, що розпалює полум'я дня, воно робить нас кращими. І хто зна, як саме митець створював свої творіння. Можливо, його душа билася в агоніях тривог, намагалась зробити щось, щоб полегшити свої страждання, а можливо воно далось йому легко, як поцілунок янгола. І це диво, справжнє диво, що автор не захотів сховати його від тисячі поглядів, в собі. А віддав нам — людям. Для того, щоб ми критикували, ділили на частини, намагалися запхнути в якісь рамки, а, не знайшовши відповідних рамок, почали створювати інші рамки вже нові, модерні, добірні. Якщо це не підробка, ти це відчуєш! Досконале завжди суперечливе. Я не хочу вмикати телевізор, я не віддам себе на поталу реклами, дешевого, брудного й бездушного. Я хочу справжнього. Справжніх почуттів, справжніх переживань. Хочу захоплюватися і прокидатися не від будильника, а від енергії щось змівнювати, змінювати на краще...